1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва бути людиною.

2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені: що? коли? чому? – кожен із нас у ньому має робити.

3. Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я застилаю ліжко, пишу або кидаю м’яча.

4. Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чуйними до моїх потреб.

5. Щоб розвиватися мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене – лише мої вчинки.

6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати роботу згідно з вашими очікуваннями.

8. Я вчусь у вас усього: слів, інтонацій голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращого. Пам’ятайте, що ми разом невипадково: ми маємо допомагати один одному.

9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше мене ригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

10. Любі мої, я вас дуже – дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.