День Перемоги (рос. День Победы) — державне свято СРСР, а пізніше деяких країн, що були окуповані колишнім СРСР. У СРСР відзначалось щорічно 9 травня з формулюванням "на згадку про переможне завершення «Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників». Встановлене указом президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року (ще до підписання) як день «всенародного торжества».
Дата пов'язана з прийняттям капітуляції Німеччини у війні в радянській зоні окупації в передмісті Берліна Карлсхорсті за московським часом.
1948 року, враховуючи наслідки війни, зокрема наявність на той момент величезної кількості інвалідів, свято було скасоване. Відновлене 1965 року зі статусом державного свята й неробочого дня. Від того часу супроводжувалося урочистостями: військовими парадами Радянської армії та демонстрацією на Красній площі в Москві. Також відзначалося у деяких країнах Варшавського договору.
Від 1991 року, після розвалу СРСР, відзначається на державному рівні в низці пострадянських країн — Росії, Білорусі, Казахстані тощо.
В Україні офіційно не відзначається з 2016 року. Замість нього було запроваджене державне свято День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Дата також не відзначається у країнах Балтії — Латвії, Естонії, та Литві.
Останні дні війни
У квітні 1945 радянські війська впритул підійшли до меж Берліна. Німецькі війська займали оборону уздовж західних берегів рік Одер й Нейсе. На підступах до Берліна й у самому місті було зосереджене угруповання військ, що мало у своєму складі 62 дивізії (у тому числі 48 піхотних, 10 моторизованих), 37 окремих піхотних полків і близько 100 окремих піхотних батальйонів, а також значну кількість артилерійських частин і підрозділів. Це угруповання нараховувало біля мільйона чоловік, 1500 танків, 10400 артилерійських систем і мінометів, 3300 бойових літаків.
Сам Берлін також був перетворений у найсильніший укріплений район і підготовлений до ведення вуличних боїв. Навколо Берліна було створено три оборонних кільця, усередині міста споруджено більше 400 залізобетонних довгострокових вогневих точок з гарнізонами до тисячі чоловік. Сам берлінський гарнізон нараховував у своєму складі близько 200 тисяч чоловік.
Радянські війська до початку операції нараховували 149 стрілецьких й 12 кавалерійських дивізій, 13 танкових й 7 механізованих корпусів, 15 окремих танкових і самохідних бригад, загальною чисельністю більше 1900000 чоловік. В операції брали участь 1-а й 2-а армія війська Польського, що нараховували 10 піхотних й 1 танкову дивізію, а також 1 окрему кавалерійську бригаду, загальною чисельністю 155 900 чоловік
Підписання капітуляції
1 травня о 3-й годині 50 хвилин на командний пункт 8-й гвардійської армії був доставлений начальник генерального штабу сухопутних сил (Вермахту) генерал піхоти Кребс, що заявив, що він уповноважений вести переговори про перемир'я. Однак Й. Сталін розпорядився не вести переговорів, крім як про беззастережну капітуляцію. Німецькому командуванню був поставлений ультиматум: якщо до 10-ї години не буде дана згода на беззастережну капітуляцію, радянськими військами буде нанесений нищівний удар. Не одержавши відповіді, радянські війська о 10:40 відкрили ураганний вогонь по залишках оборони в центрі Берліна. До 18-ї години стало відомо, що вимоги про капітуляцію були відхилені. Після цього почався останній штурм центральної частини міста, де перебувала Рейхсканцелярія. Всю ніч з 1 на 2 травня тривали бої за канцелярію. До ранку всі приміщення були зайняті радянськими солдатами.
Вільгельм Кейтель підписує Акт беззастережної капітуляції Німеччини
Уночі 2 травня о 1-й годині 50 хвилин по радіо було прийнято таке повідомлення: «Висилаємо своїх парламентерів на міст Бісмарк-штрассе. Припиняємо воєнні дії». Пізніше заступник міністра пропаганди доктор Ганс Фріче звернувся до радянського командування із проханням про дозвіл виступити по радіо зі зверненням до німецьких військ берлінського гарнізону про припинення опору. До 15-ї години залишки берлінського гарнізону (більше 134 тисяч осіб) здалися в полон.
7 травня о 2:41 ночі в Реймсі, був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Від імені союзників акт про капітуляцію підписали генерал Вальтер Беделл Сміт, генерал І. Суслопаров (як свідок від СРСР) і генерал Франсуа Севез (від Франції). Від Німеччини його підписали адмірал Ганс-Георг фон Фрідебург і генерал Йодль.
8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (9 травня о 0:43 за московським часом) генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, а також представники німецьких ВМС, що мали відповідні повноваження від Деніца, на вимогу Сталіна повторно підписали Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, що ознаменувало закінчення Німецько-радянської війни.
За узгодженням між урядами СРСР, США й Великої Британії була досягнута домовленість уважати процедуру в Реймсі попередньою. Проте, у західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов'язується із процедурою в Реймсі, а підписання акту про капітуляцію в Берліні вважається його ратифікацією.
Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто залишився з Німеччиною в стані війни. Війна з Німеччиною була закінчена 21 січня 1955 року прийняттям Президією Верховної Ради СРСР відповідного рішення. Проте, під власне Великою Вітчизняною війною розуміють лише частину війни з Німеччиною до 8 травня 1945 року включно.
Установлення свята
Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна Акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубством, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гіммлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії документ про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції.
Наприкінці 1947 року Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.
2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення.
У світі
Парад Перемоги у Москві (2000)
День Перемоги відзначають 9 травня також в багатьох посткомуністичних країнах (Естонія, Латвія, Литва, Україна не відзначають), зокрема:
· Казахстані (каз. Жеңіс Күні)
· Киргизстані (кирг. Жеңиш майрамы)
· Таджикистані — (тадж. Рӯзи Ғалабaи халқҳо дар Ҷанги Бузурги Ватанӣ (1941-1945))
· Туркменістані — День Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років
· Республіці Сербській (серб. Dan pobjede na fašizmom)
Comentarios